Війна призвела до немислимих психологічних страждань юних українців. Діти змушені ховатися по підвалах, рятуючись від насильства, багато хто був розлучений з сім’єю, деякі зазнали жорстокого поводження і стали жертвами сексуальної експлуатації та торгівлі людьми.
У середньому щодня в Україні більше двох дітей гинуть і понад чотири дістають поранення. Основна частина жертв– результат обстрілу населених пунктів із застосуванням зброї вибухової дії. У ході війни було пошкоджено або зруйновано багато лікарень та шкіл. Дедалі відчайдушнішим стає становище дітей на сході та півдні України, де ведуться активні бойові дії.
Дітей вбито на війні в Україні
Діти, які виїхали за кордон через війну
Дітей поранено на війні
Дітей з України стали переміщенними особами через війну
Внутрішньо переміщені діти
Сімей потребують психологічної підтримки
Хочемо вас познайомити з деякими сім’ями, які потребують вашої фінансової підтримки для психологічної реабілітації.
Без житла і майже без віри у завтра. Багатодітна родина з Ірпеня зосталася без даху над головою. Таких історій в Україні вже тисячі. У цій сім’ї — четверо дітей і їм просто ніде жити. Російський снаряд із чотирьох сотень помешкань нового житлового комплексу забрав саме їхню квартиру. Наслідки цього влучання побачила кореспондентка ТСН.
Вікторія та її син підліток разом із рештою сім’ї, щасливо жили в своєму казковому приватному будиночку в м. Ірпінь. Вони неймовірно сильно любили свій будинок, їх хобі було, висаджувати кущі троянд, яких було на подвір’ ї понад 100 шт, дерева магнолії, піони та ще всілякі чарівни квіти та дерева! Ніхто не міг пройти повз їх будинку та не задивитися на квітучий райський куточок!
Їх сім’ я дуже творча! А дім завжди наповнювали аромати домашнього печива, адже Вікторія є майстринею з виготовлення пряників на замовлення!
Прийшла війна і в їх дім… Російські війська запустили ракету в їх оселю… Їх родинне місце вщен зруйновано і згоріло. Цій сім’ ї немає куди повертатися. Разом із будинком згоріло все майно в ньому, родинні фотографії, документи, все, що дорого та значимо для них!
Сім’ я потребує психологічної реабілітації!
Завдяки вашим внескам, наша професійна команда зможе надати їм кваліфіковану психологічну допомогу!
Одна з мільйонних історій про сім’ю, яка втікала від війни.
Мама з двома дітьми, м. Слов’янськ (Схід України).
Наталія та її сини були виснажені сидінням по підвалах, частими обстрілами.
Щодня повідомляли новини, що російські війська наступають все ближче й ближче до їх міста. Зараз там йдуть запеклі бої за Слов’ янськ. Із постачанням продуктів, ліків щодня ставало гірше. Єдиний спосіб врятувати життя дітей, це була втеча.
Говоряче про рідне місто, діти плачуть та чекають, коли скажуть, що можна повертатися до дому. Руйнації міста значні, небезпека продовжує бути. Діти та мама у важкому психологічному стані.
Із вашою фінансовой підтримкою ми зможемо надати психологічну допомогу під час курсу реабілітації!
Анна, з двома синами 12 та 16 років перебувала понад місяця в окупації, в с. Немішаєво Київської області. Сім’я мусила дивитися, чути все жахиття війни. На їх очах російські солдати розстріляли авто, в якому мама увозила сина та дочку, намагаючись, врятувати своїх дітей. На очах сім’ ї руйнували з танків, ракетами будинки, грабували та катували місцеве населення. Багато жахіття прийшлось перенести, будучі у жорстокій російській окупації(
Сім’я дуже потребує психологічної реабілітації!
З вашою фінансовою допомогою, разом, ми зможемо це зробити!
Яна з Мішею, якому лише 8 років, рятувалися від бомбардування, з м. Краматорська.
Трагедія, яку довелося пережити їх місту, підштовхнула їх до рішення, рятувати свої життя. Адже бомбардування мирних жителів на вокзалі російськими окупантами, привело в шок, неймовірний страх за життя своєї дитини, рухав діями Яни. Саме в цей день, Яна планувала виїзд евакуаційним потягом з Краматорська, але почався обстріл крилатими ракетами ЖД вокзалу. Раніше тихе, мирне, дуже затишне містечко приносило втіху та відчуття радості й задоволення жителям Краматорська. А зараз, Яна з Мішею мають страшні спогади про вибухи, про розбомблений вокзал, де люди з дітьми чекали на потяг так і загинувші там, на місці від російських ракет.
Ця сім’я може отримати допомогу в психологічній реабілітації, завдяки вашій фінансовій підтримці!
Наша сумна історія почалась в 2014, бо ми з Донецька, а наші батьки з Іловайська. Батьки їхати відмовились, бо вік, дім, який самі будували та господарство-город і тварини. Ми поїхали до Києва, допомогла компанія, на тиждень знайшли житло, а далі вже арендували квартиру на лівому березі. 22 лютого я була у відрядженні у Маріуполі (фото яке я зробила 22.02) а 23 у Запоріжжі. А вже 24 з ранку прибігла на вокзал і вмовила провідника взяти в потяг без квитка. Вдома чоловік скерував дітей в село Микуличі до батьків. Там ми вирішили « пересидіти» прильоти. Та 27 лютого село було окуповане і ситуація погіршувалася щогодини. У батьків ніде було ховатися, підвала не було. Бігали до сусідів. Чоловік пійшов В ЗСУ, а на початку березня вивіз нас в Прикарпаття. Дітей намагалися ізолювати від новин, але старша донька дізнавалася про все з соц мереж, а пізніше і сама почала інформаційну війну проти росіі. Марійка сідала малювати і це було чорне коло, а коли я питала що це, вона казала «Бах». На подвірья батьків прилетіло, розбило технічне приміщення, пошкодило дім, в квартирі в Ірпіні розбиті вікна на балконі. Але ми всі живі. Потрібен час, щоб заспокоїтись і прийти до тями.
Ця сім’я була щасливою, поки їх місто не почали нещадно бомбардувати, їх місто, Маріуполь!
Сім’ я жила активним життям, Іван 13р, займався грою на гитарі, менший Руслан 9р., грав на віолончелі. Сини Соломії займалися плаванням, старший син їздив на всеукраїнські змагання та привозив медалі переможця!
Але 24.02 щастя сім’ ї агресивно відібрали російські військові..
» Ми з сестрою і її сім’я виїхали 19.03. з Маріуполя.
Дуже страшно було, бо ми вже на той час жили в підвалі і надії на виїзд не було зовсім. Чудом до нас приїхав волонтер на дірявому бусі. Ризикуючи життям, без речей, лише документи і те що на себе вдягнули, штабелями, під обстрілами, він вивіз в той день нас у Запоріжжя. Зараз дітям важко пережити цей травматичний досвід», поділилася мама Соломія.
Спільно, ми можемо дітям допомогти, відновити їх психологічний стан!
Дівчинка Єлізавета, якій через місяць після війни виповнилось лише 8 років, проживала в затишному містечку Ірпінь, разом із своїми батьками. Ліза була творчою, веселою, дуже любила свою домівку але почалась війна… Російський війська окупували їх місто та почали нищити цивільні будинки, людей, все, що потрапляло на їх шляху(.
Вже в перший місяць війни сім’я втратила свою затишну оселю. Ліза з жахом згадує, як вони втікали від обстрілів, досі здригається від гучних звуків, сирен та мріє повернутися до їх домівки.
Завдяки вашій допомозі, ми зможемо надати дівчинці та її мамі психологічну допомогу, вивезти їх на реабілітацію!
Ця чудова сім’я з Ірпеня!
Скільки ж було щастя, коли придбали квартиру в новому районі, зробили ремонт, як мріяли!
Діти, Олександра (7 років) та Ярослав (12 років) були в мирному житті дуже активними, займалися малюванням, хореографію, займали перші місця на конкурсах! Але найбільше любили бути вдома всією сім’єю, творити разом щось на кухні, сміятися та насолоджувалися своїм життям!
24.02 Росія напала на Україну… Ії зелене, прекрасне місто Ірпінь, одне із перших почали бомбардувати, летіли бомби, ракети на цілі житлові квартали, знищували все!
Сім’ я втікала зеленими коридорами. Саша переживала, що залишила там свою улюблену іграшку, собачку. По ночах плакала, просилась до дому, хвилювалась чи вціліла її іграшка. Коли місто звільнили від російської окупації, її тато поїхав у розбомблену квартиру і знайшов для донечки вцілілу її іграшку. З тих пір Сашенька не розстається зі своїм улюбленцем, скрізь носить його з собою. Він, єдине, що зберігалось, як нагадування про їх улюблену оселю.
З вашою допомогою брат з сестрою та їх мамою, зможуть отримати психологічну допомогу та повірити в життя!
Ця щаслива, до війни, сім’я, проживала в Маріуполі.
Вони дуже любили своє місто♥️
Любили в ньому гуляти, діти активно приймали участь в різних гуртках із творчості!
Любили відвідувати Драматичний театр, який нещадно розбомбили російські війська, де загинуло більше 300-х людей, що ховалися в підвалі.
Еріка 10 років, Захар 6р.
З 24.02 по 19.03 діти, разом із батьками провели в холодних підвалах, ховаючись від постійного бомбардування. Вони втратили спокій, ними оволодів постійний страх. Іноді волонтери під обстрілами доїзжали до них, щоб дати воды та їжі. Діти мріяли спати в теплих ліжках та досхочу наїстися. Ця сім’я пережила жахі війни(, діти зі сльозами на очах розповідають як бомби палали та руйнували все і всіх на їх очах.
Завдяки вашій допомозі, ми зможемо допомогти сім’ ї з Маріуполя возстановитися!